Ставте перед учнями завдання,
відповіді на яке немає у кінці підручника. Давайте право на помилку. Оцінюйте
не «правильність» відповіді, а хід думок і отриманий зворотній зв’язок. Про це
в блозі НВ пише Микола Скиба.
Креативний вчитель викликає значно більшу прихильність до себе, ніж
традиційний. Але для чого в освіті креативний підхід, і чи потрібен він
взагалі? Адже є й прихильники старорежимного методу, заснованого на суворій дисципліні,
повторенні та контролі засвоєного.
Звідки, власне, такий пієтет до традиції? Якщо відкинути просту звичку
(«Ми завжди так робили»), то стає зрозуміло, що в основі кожної традиції або ж
міфологеми лежить уявлення про божественне походження тих чи інших речей та
навіть інститутів — від колеса до сім’ї, влади і законів. Тож усе, що
вимагається від нащадків, відтворювати їх якомога ближче до оригіналу. Ну а
відступників чекає божа кара.
Прикладом життя в очікуванні божої кари є історія Європи між падінням Риму
та будівництвом готичних соборів і плаванням Колумба. Що спільного між двома
останніми? Вихід за межі. Технологія нервюри подолала обмеження стін і
дозволила спорудам рости вгору, а заморські експедиції Колумба ламали
географічні уявлення і дозволили вийти із ресурсних обмежень.
І для першого, і для другого потрібно було щось більше, ніж технологія.
Йшлося про зміну світовідчуття. І взагалі – прийняття цінності людської
ініціативи і винахідливості, людських емоцій і чутливості.
На зміну цеховому устрою прийшли мануфактури з масовим виробництвом. Перша
промислова революція, яка розгорнулася з кінця XVIII століття, та формування
національних держав потребувало великих мас людей, які могли б обслуговувати
технологічні та бюрократичні процеси. Отже, школи були організовані за
принципом конвеєру. Вимагалося вміння слідувати стандартам. Категорія «шедевру»
перейшла у царину мистецтва, яке вважалося річчю не зовсім практичною, попри
усі спроби поставити його на службу ідеології.
Разом з розвитком економіки та технологій наповнювалися, розросталися і
сегментувалися ринки, смаки клієнтів витончувалися, для конкуренції вже
недостатньо було якості, заснованої на стандартах. Знову з’явилася потреба у
речах з характером та історією. Більше того, продавалася вже не стільки сама
річ, як причетність до бреду і «племені» його послідовників. Для творення і
підтримки брендів з’явилася виробнича потреба у людях, які вміють бачити як
художники мислити як філософи, ухвалювати рішення і діяти як управлінці; бути
прагматичними і чутливими водночас. Це спеціалісти, націлені, передусім, на
розв’язання проблем, а не лише підтримку бізнес-процесів.
Немає коментарів:
Дописати коментар